Категорія: Різне

“Він був сином мужика — і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і — став гігантом в царстві людської культури“

І.Я. Франко

Незабаром 9 березня в Україні відзначатиметься 198-а річниця від дня народження Тараса Шевченка – геніального українського поета, письменника (драматурга, прозаїка), художника (живописця, гравера), громадського діяча, філософа, політика, фольклориста, етнографа, історика. З роками у цілому світі увага до генія Тараса Шевченка не послаблюється, а навпаки, стає актуальнішою – варто згадати лише сам факт, що «Кобзар» перекладено 40 мовами.

Уже для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпний і нескінчений. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка…

Іван Дзюба “На вічнім шляху до Шевченка”

Неперевершений світоч української культури, геніальний поет, художник,мислитель Т.Г. Шевченко відомий в історії України як непохитний борець за її державну незалежність та політичну самостійність, за повне визволення українського народу від національного й соціального гноблення. Його пройняті демократичними ідеями твори набули популярності серед громадськості та широких народних мас.

Т. Шевченко піднісся до вершин людського духу, до вершин вселюдської любові, бо був найбільшим патріотом України, заповідав нам любити свій народ, плекати свою культуру. Забуваються усі лиха важкого Тарасового дитинства, але чомусь назавжди запам’ятовується той епізод, коли він, малий і босий, вийшов за село і пішов до обрію – шукати залізні стовпи, що підпирають небо.

Мабуть, ця пригода й була символічним початком життя Великого Кобзаря. “Він поет усього людства, – так сказала про Т.Г. Шевченка відома англійська політична діячка Полін Бентлі. – Тарас Шевченко виходить за межі однієї країни. Його заклик до братерства й любові, до правди й справедливості, а над усе – до волі, має всесвітнє значення”. Підтвердженням цьому є той факт, що твори Кобзаря видавались за кордоном понад 300 разів і перекладалися на 147 мов світу. Творчість Т. Шевченка майже вся стала якщо не піснею, то джерелом для створення опер, балетів, кантат, сюїт тощо. Вдивовижу факт, що не має аналога в світовому письменництві: на 240 шевченкових творів, які становлять його “Кобзар”, композиторами складено понад 500 музичних творів. У світі зведено більше ніж 450 пам’ятників Т. Шевченку, зокрема в США (Вашингтон, Керхомоксон), Канаді (Вінніпег), Італії (Рим), Аргентині (Буенос-Айрес), Франції (Париж, Тулуза-Мірта). Є мала планета “Кобзар” – її відкрив 20 грудня 1976 року український астроном Микола Чорних.

Інтернет ресурси:

• http://www.poezia.org/ua/personnels/4 – авторська сторінка Тараса Шевченка в електронному архіві “Поезія та авторська пісня України”
• http://www.kobzar.info/ – Портал, присвячений Шевченку
• http://poetyka.uazone.net/kobzar – Web-версія “Кобзаря” Тараса Григоровича Шевченка в Бібліотеці Української Поезії.

Інформацію підготовлено бібліотекою ЖДТУ

«У мові – і минуле, й майбуття, у ній народу суть, його життя»

Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас повинен в першу чергу створити в своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб – МОВА.

Люди говорять різними мовами. Їх нараховується приблизно 6 тисяч. На жаль, філологи попереджають, в XXI столітті щонайменше 40% цих мов вимруть. А це страшенна втрата для людства, бо кожна мова, це геніальний прояв людського духу, унікальне бачення нашого світу. Справа в тому, що 95% тих шести тисяч мов охоплюють дуже малу частину  населення світу. За даними ЮНЕСКО, ними розмовляють всього 4% людства. Мова – це  інтелектуальний еквівалент наших  біологічних можливостей. Щоразу, коли втрачаємо якусь мову, ми втрачаємо унікальне бачення світу.

21 лютого відзначається Міжнародний День рідної мови. Це відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.

Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас.

Як море починається з річки, так українське слово – з писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, особливо Тараса Шевченка, удосконалювалося пізніше І. Нечуєм-Левицьким, П. Мирним, М. Коцюбинським, Л. Українкою та багатьма іншими видатними українцями.

Сучасний світ знає, що державність мови є універсальною формою об’єднання людей в одне ціле, в один народ. Це важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни.

Вітаємо всіх, з міжнародним днем рідної мови. Нехай материнське слово буде для всіх нас оберегом. Щастя, добра, нових здобутків в ім’я України!