Прикладні лінгвісти Житомирської політехніки — переможці у конкурсі перекладу з французької мови

Shares

В рамках відзначення Міжнародного дня франкофонії студенти факультету педагогічних технологій та освіти впродовж життя Державного університету «Житомирська політехніка» взяли участь у національному конкурсі художнього перекладу, який був організований Всеукраїнською асоціацією викладачів французької мови України та Французьким центром Інституту філології Київського Національного університету ім. Т. Шевченка під егідою посольств Франції та Канади.

80 учасників з Києва, Житомира, Вінниці, Сум, Запоріжжя, Харкова, Тернополя, Івано-Франківська, Чернівців, Луцьку, Дніпра та Львова боролися за перемогу в конкурсі. На конкурсі Житомирську політехніку представили 16 учасників в номінаціях «Художній переклад» та «Декламування».

Завдяки участі у конкурсі майбутні лінгвісти мали можливість продемонструвати свій перекладацький хист, виконавши переклад уривку поетичного твору зі збірки « Climax » сучасного канадського поета, новеліста та перекладача Франсіса Каталано.

Троє студентів Житомирської політехніки здобули перемогу у національному конкурсі перекладу. Вітаємо з 2-м місцем у номінації «Художній переклад» Єлизавету Перегуду, студентку групи ПЛ-4 та з 3-м місцем Зоряну Осипенко, студентку групи ПЛ-1!

Наші вітання Анні Малюзенко, студентці групи ПЛ-6 за перемогу в номінації «Декламування»!

 

Найщиріші вітання переможницям! Бажаємо дівчатам творчого зростання!

Насолоджуйтесь творчістю наших чарівних переможниць!

Повернення весни…
Гніздяться вже птахи на обраній гіллині,
Сніги ще не зійшли, а дощик дріботить,
Вже чути крик весни, десь поряд, у долині,
Який то тоне у її соках, то знову десь бринить…
Зустрілось дві пори, тепер вже зрозуміло,
Що верх візьме з них та, що в черзі вже стоїть.

Бурульки розтають, що схожі на кристали. З’являється повільність в тіні небесних тіл. Здіймається рука, так ніби їй сказали. І відчуваєш дощ, він тихий, мов осів. І знову сильно б’є, тому повільно. Стали… Заломлюється світло, веселка десь тікає. Зникає, розчиняється в безмежній далині. Затоплені долоні – угору підійма. Зловити хоче мить і тоне у пітьмі. Долина і фіорд, усе на переплавку. Час зупинився, а душа кричить…

Перегуда Єлизавета

Я дрімаю – сонце в себе поглинаю.
Амелія Росселлі
А ранок цей велів тобі
Дивитися на світ очима дами.
Забутий небесами сніг, додолу пада,
Торкнувся вуст твоїх.
Одна лиш мить – й щастя таїна
В очах твоїх горить.
Здавалося, на це ти й чекала.
Ніщо так не зігріє, як чашка чаю,
Що тихо в забуті стояла.
Чи вітер налетів, а чи вороння зграя?
Сплелися воєдино й кружляють
Поміж тіней високих веж
У мороку нічнім зникають.
Удалині сріблясте сяйво мерехтіло:
Прощалася із Місяцем зима.
Ховалася за обрієм пітьма.
А сонце лиш сильніше зажевріло.

Ще колись білосніжні простирадла, що на морозі закручувалися у накрохмалений білий кокон, були зібгані й незграбно кинуті біля підніжжя болотистої алеї.

Збентежені несподіваними змінами, голуби, злетівшись на брудно-білі пішохідні переходи, журливо воркотали, час від часу шукаючи чогось поживного на дні асфальтних щілин.

Десь там одиноке парубча, що вже встигло забути дитячу колискову, то пробігає під вітами дерев, на яких бубнявіють бруньки, то мимоволі зупиняється біля весняної квіточки, аби помилуватися її такою весняною, ніжною красою.

Звідкілясь повіяло холодом. Час повертатися додому.

Зоряна Осипенко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

/** * */