Перекладачка та літературознавиця, яка вже понад 10 років співпрацює з Українським шекспірівським дослідницьким центром, доцент кафедри прикладної лінгвістики, Євгенія Канчура була запрошена як учасниця академічної програми Першого українського Шекспірівського фестивалю, котрий відбувся 17-23 червня в Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка (Франківському драмтеатрі). Ми розпитали Євгенію Орестівну про цю масштабну подію.
Питання: В Україні вперше відбувся Шекспірівський фестиваль. Але ця традиція має глибоке коріння?
Відповідь: Так, звісно. Вшанування Великого Барда розпочалося задовго до встановлення регулярних Шекспірівських фестивалів, що ведуть свій початок зі Стретфорда-на-Ейвоні, з середини 19 сторіччя. Це всесвітня традиція. А в 21 сторіччі Шекспірівські фестивалі Європи об’єдналися у мережу, куди, окрім, зрозуміло, Англії, входять Італія, Данія, Македонія, Чехія, Сербія, Німеччина, Вірменія, Румунія, Угорщина, Польща, Франція та Іспанія. Цікаво, що згідно традиції, фестивалі намагаються організовувати не у столицях країн, а в інших містах, відомих своїми театральними здобутками.
Питання: В Данії, мабуть, грають в Ельсінорі, а в Італії – у Вероні?
Відповідь: Саме так! І це, власне, відповідь, чому Шекспір настільки важливий для об’єднаної Європи. Це усвідомлення того, що слова, написані п’ять століть тому, написані у вічність: вони про гуманістичні цінності, про боротьбу Добра і Зла, котра, як неодноразово промовлялося на фестивальних подіях, зараз точиться на українській землі. І наші воїни захищають не лише Україну. Вони закривають собою Європу і світ. Дуже важливо для мене було почути ці слова з вуст Надзвичайного і повноважного посла Великої Британії в Україні, Мартіна Гарріса, та інших закордонних учасників фестивалю.
Питання: Скільки країн долучилося до фестивалю в Івано-Франківську?
Відповідь: Насамперед, Велика Британія, батьківщина Барда. У фестивалі взяли участь Директор Шекспірівського інституту Бірмінгемського університету у Стретфорді-на-Ейвоні, Майкл Добсон, Директор Європейської мережі Шекспірівських фестивалів, Філіп Пар, професорка Вустерського університету Ніколета Чінпоеш. Прибули куратори шекспірівських проєктів з Ірландії, Польщі та Румунії. Свої вистави представили театри з Молдови, Польщі, Італії…
Питання: Я дивлюся на програму фестивалю. Тут і вистави, часто по декілька в один день, і просвітницькі події. Як ви все встигали?
Відповідь: Так, академічна програма фестивалю була дуже насиченою. Але, мені дуже приємно зазначити, що програмна директорка фестивалю, театрознавиця Ірина Чужинова, зробила майже неможливе, розташувавши всі події так, щоб учасники не пропустили жодної вистави, жодної цікавої дискусії. Ми працювали по 12 годин на день, але отримали стільки натхнення й нових ідей, стільки нових знань, що вистачить на роки вперед. І це стосується не тільки творчості Вільяма Шекспіра. Це величезний професійний досвід!
Питання: Розкажіть, будь ласка, детальніше про академічну програму.
Відповідь: Тут я насамперед маю подякувати керівниці Українського міжуніверситетського шекспірівського центру, професору Наталії Торкут (Запоріжжя), яка зібрала науковців буквально з усього світу: Канади, США, Великої Британії, Ірландії, Болгарії, Польщі, Румунії, України. Команда дослідників віртуозно розташувала мультидисциплінарні події. Так, після урочистого відкриття у перший день, другий день фестивалю розпочався лекцією Ніколети Чінпоеш про історію шекспірівських фестивалів Європи та зустріччю з найсучаснішим перекладачем творів Барда, Юрієм Андруховичем (саме в його перекладах лунають на сценах України «Гамлет», «Ромео і Джульєтта» та «Король Лір»). Третій день був присвячений перекладацьким питанням. Четвертий – візуальним інтерпретаціям шекспірівського тексту (від ілюстрацій В. Єрка до афіш шекспірівських вистав). Потужна панельна дискусія діячів театру і театрознавців «Війна і Шекспір» наповнила собою четвертий день. А п’ятий поєднав питання застосування текстів Барда у терапії травми від Келлі Хантер (Велика Британія) та презентації дуже важливих видань: першого тому тритомника «Шекспір українською по той бік Залізної Завіси» від Марка Роберта Стеха (Канада) і перекладу роману «Гамнет» Меґґі О’Фаррелл, який пропонує свіжий погляд на роль оточення у формуванні творчої особистості. Тобто, ми завершили академічну програму поглядом на особистість Шекспіра.
Питання: Ви – дослідниця та перекладач. В яких саме подіях ви брали участь як спікерка?
Відповідь: Насамперед, у панельній дискусії «субтитрування вистав за творами Шекспіра», де після майстеркласу Соріна Казаку (доктора філософії, шекспірознавця, перекладача, доцента Університету Крайови, Румунія) я представила переклад субтитрів до вистави «Макбет» молдавського режисера Міхая Церне, який ми разом зі студентами-магістрами спеціальності «прикладна лінгвістика» здійснили на замовлення фестивалю. Це був справжній інтермедіальний та інтертекстуальний виклик для юних перекладачів, адже класичний текст у перекладі Бориса Тена ми поєднували з власними перекладами фрагментів тексту, доданих режисером, намагаючись дотримуватися вимог стилю та технічних вимог субтитрування. Про цей проєкт розповідала студентка ПЛМ-1 Анастасія Мельник на Дні Філолога в Політехніці, в рамках нашої щорічної конференції «Applied Linguistics-3D: Language, IT, ELT». Таким чином, житомиряни знову працюють над перекладом «шотландської п’єси». Зв’язок часів!
Питання: Тобто, ви на фестивалі представляли саме переклади?
Відповідь: Так, моєю другою подією була презентація роману «Гамнет» Меґґі О’Фаррелл від видавництва Vivat. Це була дуже важлива для мене робота, важка й надзвичайно цікава. Я вже розповідала про цей роман на презентації в нашій Книгарні Є. А на церемонії закриття мені випала честь перекладати промови організаторів та високих гостей. Тому, так, на фестивалі я працювала як перекладач, але в різних іпостасях: і як теоретик, і як практик.
Питання: Отже, академічна програма була дуже насиченою. Але головне, мабуть, це – вистави. Котра з них вас найбільше вразила?
Відповідь: Всі. Інакше відповісти просто не вийде. В фестивалі зіграло 10 вистав. Театри з Києва (ім. Івана Франка, Молодий Театр, Театр на Печерську), Львова (ім. Марії Зеньковецької), Молдови (Teatrul Fără Nume), Польщі (Театральна Академія імені Александра Зельверовича у Варшаві), Італії (The English Theatre Company & La Ribalta Teatro)… Сам Франківський драмтеатр Ростислава Держипільського (генерального директора фестивалю!) – це фантастика. Трагедії «Гамлет» і «Ромео і Джульєтта» вони показують в укритті, у підвалі театру. І жодних слів не вистачить, щоб виразити враження від цих вистав. А яка чудова була вистава студентів першого курсу театральної майстерності! Ви колись складали залік на сцені, граючи фрагменти комедій Шекспіра?
Питання: Ой, ні, в мене здебільшого «автомати»
Відповідь: Ну от! А тут студенти завершили свій перший курс, виступаючи перед метрами-театралами з усієї Європи! А ще, звісно, я дуже чекала на виставу Міхая Церне «Макбет», бо знала на пам’ять кожне слово – ми ж працювали з моїми студентами, й це для них теж стало своєрідним іспитом! І я пишаюся тим, що ми змогли долучитися до справжнього шедевру театрального мистецтва. Ця вистава особлива для мене й тим, що її творці розуміють боротьбу України, розуміють ті трагедії, які відбуваються на нашій землі щодня й щогодини, і прагнуть показати й викорінити те зло, що породжено прогнилою владою нашого «північного сусіда». Я дякую уклінно за це розуміння й за мистецький акт підтримки України! Словом і ділом. Серцем і дією.
І щомиті під час фестивалю і глядачі, й актори, й дослідники усвідомлювали, кому ми вдячні за те, що Україна тепер долучена до Європейської мережі Шекспірівських фестивалів. Дякували й дякуємо Збройним Силам України за можливість жити й творити! І наші донати, і наші вчинки – тому свідчення. На фестивалі слова віншування України лунали всіма мовами. Проте гості вивчили їх українською. Слава Україні! Героям Слава!
