Знаний в усьому світі композитор, вокаліст та віолончеліст, який невтомно підтримує Україну серіями концертів, гроші з яких передає благодійним фондам, що допомагають дітям. Унікальна особистість, творчість якого звучить тридцятьма мовами світу, та відгукується в серцях мільйонів людей усіх континентів.
Житомирська політехніка: Ви з самого дитинства відточували свою майстерність грою на різних музичних інструментах – на гітарі, фортепіано. Зараз, слідкуючи за Вашими концертами, віддаєте перевагу віолончелі. Дозвольте нескромне питання: чому саме цей інструмент? Ви музичний однолюб чи дозволяєте собі, так би мовити, стосунки з іншими інструментами?
Ян Максін: Я почув віолончель вперше, коли мені було п’ять років. Я на той час вже ходив у музичну школу на сольфеджіо і займався фортепіано вдома з мамою та гітарою з батьком. Батьки швидше за все сподівалися, що я продовжуватиму на фортепіано. Але, як тільки я почув звучання віолончелі, я одразу зрозумів, що сам хочу взяти цей інструмент до рук. У цьому звучанні було все: вічність, нескінченність, безмежне кохання. Здавалося, що цей звук виходив не з дерев’яної коробочки з натягнутим дротом, а з глибини душі. На сцені останнім часом я часто беру до рук гітару як акомпанімент для вокалу. Гітара набагато краще підходить для акомпанименту, тому що може виконувати бас, ритм та гармонію одночасно, з віолончеллю трохи важче і доводиться використовувати будь-яку електроніку на допомогу.
Житомирська політехніка: Для більшості людей музика є частиною життя, багато хто навіть отримує базову музичну освіту. Але свідомо присвятити музиці своє життя можуть одиниці. Ви один із них. Відкрийте секрет, що вплинуло на такий Ваш життєвий вибір?
Ян Максін: Певною мірою це було свого роду накреслення. Своя Стезя, як у Паоло Коельйо. Я став (і продовжую бути) музикантом попри всі причини, через які вже давно мав би залишити цю професію вже не одне десятиліття тому. Якоїсь миті, років п’ятнадцять тому, вперше з’явилося усвідомлення того, що я це роблю не заради хліба і не заради марнославства, а тому, що це необхідно людям. Мені було довірено певну місію, і я зобов’язаний її виконати. Були моменти роздоріжжя: я мало не кидав музику щонайменше два чи три рази. Один раз на користь авіації, інші рази через проблеми зі спиною та пальцями. Але зрештою ці перешкоди зробили мене лише сильнішим. І моєму почуттю подяки за те, що є можливість продовжувати цю місію, немає межі: я з ним прокидаюся і лягаю.
Житомирська політехніка: Ви володієте багатьма мовами. Українськoю Ви розмовляєте так, що деякі житомиряни заздритимуть. Ви виконуєте пісні тридцятьма мовами. Побутує думка, що мова – це код нації. Як Ви відчуваєте, наскільки піснею, яку виконуєте певною мовою, Вам вдається розкрити світову душу нації?
Ян Максін: Дякую. Досконалості немає меж. Українську мову я любив із дитинства. Бабуся і маминий брат дуже багато і часто співали на нії і я зачарований міг слухати годинами. Зрозуміло, мова це код нації і відповідно код колективного менталітету. А з недавніх пір я усвідомив, що цей код можна зламувати, у хорошому сенсі цього слова, і кардинально змінювати перебіг долі як окремої людини, так і цілої нації. У поєднанні з музикою слово несе неймовірну силу. Музика без слів теж несе силу, можливо, ще глибшу, оскільки проникає відразу в саму підсвідомість. Моє покликання швидше, це не стільки розкривати душу нації, хоча я сам це проживаю колись граю чи співаю, а допомогти людям випробувати емпатію до інших культур і допомогти їм прокласти духовний зв’язок із чимось більшим, ніж те, що вони вважають своєю культурою. Вирватися за звичні рамки, так би мовити. Якщо ми все це зможемо зробити, то ми зуміємо побудувати новий світ навколо нас, який не буде обмежений усім тим баластом, яким давить на нас минуле. А натомість відчути необмежену кількість можливостей сьогодення та майбутнього.
Житомирська політехніка: Звернувши увагу на назву пісень альбому «Великий сфінкс». З першого погляду, здається бажання ще раз відкрити світові Єгипет. Але “Алхімік”, “Душа світу”, “Два каміння”, “Становлення Вітром” – це все езотерична тематика. Ви вірите у можливість передати музикою унікальні таємничі знання про світ?
Ян Максін: Не просто вірю, а впевнений у цьому. Саме стародавні єгиптяни знали дуже багато, вони були ближче до Творця ніж будь-яка інша цивілізація і звичайно ж знали про силу впливу музики. Наш всесвіт існує лише за тими законами, якими ми самі його наділяємо. Якщо обмежитися ньютонівською фізикою, то ми й існуватимемо в тривимірному світі і повною рандомністю того, що відбувається. Людство, незважаючи на весь технологічний прогрес, загнало себе в рамки цього тривимірного світу. Це зворотний бік медалі. Музика ж – неймовірна сила, здатна на кардинальні трансформації. Я знаю, що “віолончель врятує світ” це більше ніж просто слова. Я вірю, що все, що відбувається навколо нас, це безпосередній продукт стану нашого внутрішнього світу. Більшість із нас живе в наркотичній залежності від негативних емоцій, у нас живе своєрідна жертва, яку сто разів на день доводиться годувати: гнівом, розчаруванням, поганими новинами, конфліктами та список триває. Наша свідомість обертається на основі так званого “життєвого досвіду”, всіх тих емоцій, які ми пережили в результаті тих чи інших подій. І все що з нами відбувається (і станеться) обмежується тією орбітою, до якої ми прикуті нашою свідомістю. Медитація і музика, самі по собі або в комбінації – дві речі, які можуть допомогти нам розірвати це зачароване коло і вийти на новий рівень. На цьому рівні ми вже не залежатимемо від нашого минулого, а сьогодення та майбутнє нестимуть у собі мільйони нових необмежених можливостей.
Житомирська політехніка: Ви неодноразово казали, що Ваше кредо «Мрія мінус сумніви дорівнює здійснення мрії». Я так розумію, що у Вашому життєвому багажі вже повна торба здійснених мрій. З усіх цих мрій, яка займає найбільш особливе місце? А чи є такі, від яких відмовилися?
Ян Максін: Моя найбільша мрія – змінити свідомість людей через музику, що я описав вище. За кілька тижнів вийде мій новий альбом та відеокліп, знятий талановитим молодим режисером з Харкова – Єлизаветою Пілюгіною. Я хочу, щоб ці музика та відео стали доступні для мільйонів людей. Навіть відклавши езотерику убік, навіть за вже доведеними законами наукою, музика здатна до зцілення душі, особливо душі травмованою війною. Музика дозволяє пережити темряву та знайти світло наприкінці тунелю. Я сподіваюся, що саме це допоможе зробити тим людям, хто цього найбільше потребує мій новий альбом. Це мабуть усі. Решта в мене є. Я прокидаюся і лягаю спати з почуттям глибокої подяки за те, що в мене є сили і можливість займатися улюбленою справою і покликанням, спостерігати заходи сонця і сходи, подорожувати і дарувати людям диво. А щодо мрії та сумнівів… так і є – віра має бути неймовірно сильною. У цьому немає нічого нового – це відомо людству вже багато тисяч років. Ми намагаємося винайти колесо.
Житомирська політехніка: Ви даєте понад двісті концертів на п’яти континентах щорічно. Географія вражає: від Сан-Франциско до Сіднея. Чи можете визначити Ваш індивідуальний ТОП-5 місць, куди хочеться постійно повертатися?
Ян Максін: Перше та найголовніше місце це, звичайно ж, Україна. Я дуже хотів приїхати з гастролями минулого літа, але так і не зміг знайти людей, хто міг би допомогти з організацією туру. Однак, дуже сподіваюся, що ці плани вдасться здійснити в найближчому майбутньому. Я готовий приїхати будь-якої миті, за свої гроші, і виступити абсолютно безоплатно. Щодо інших подорожей, я вже давно мрію побувати в Малі та Буркіна Фасо співпрацювати з місцевими музикантами. Музика цих країн, а також ще кілька західноафриканських сусідів мене надихає вже не перше десятиліття. Вона є не тільки прабатьком блюзу та джазу, але також несе в собі неймовірні властивості, здатні змінювати свідомість, занурюватися туди, де більше немає ні часу ні простору. Також, як ви напевно знаєте, окрім музики, однією з найголовніших тем у моєму житті є гори. Вони, як ніщо інше, дозволяють мені відчути себе частиною всесвіту, дають мені доступ до необмеженого джерела життєвої енергії і допомагають знайти відповіді на всі поставлені питання і вирішення всіх поставлених завдань. У топі мого списку: Гімалаї, Кіліманджаро, Анди.
Житомирська політехніка: Ви виступали зі Стінгом, Андреа Бочеллі та іншими відомими музикантами. Що для Вас музичні колаборації, наскільки важко поєднувати енергетику двох талантів у єдиний творчий порив?
Ян Максін: Для мене, виступ із великими артистами сучасності, навіть просто фізичне знаходження на одній сцені, дозволив мені усвідомити в першій особі силу впливу справжнього творчого дару. Ти починаєш розуміти, чому люди готові заплатити будь-які гроші, щоб прийти на виступ улюбленого артиста, і отримати маленький шматочок справжньої магії. У повсякденному житті, яке проходить у трьох вимірах, нам страшно не вистачає чарівництва, помноженого на сильні почуття, які ми відчуваємо під час прилучення до магії живого мистецтва. І такі люди як Стінг і Бочеллі мають абсолютно неймовірний обсяг цієї магічної сили. Також, я почуваюся особливо вдячним Андреа Бочеллі, бо саме після гастролей з ним я усвідомив уперше в житті, що сам зобов’язаний шукати і знайти свій власний голос та музичний шлях, знайти своє покликання на сцені у служінні людям. Це те, чим я і займаюся.
Житомирська політехніка: Частину коштів від своїх концертів Ви передаєте фонду гуманітарної допомоги «UNITED FOR WELLBING», який допомагає створювати мобільні медичні підрозділи в тих регіонах України, де лікарні та клініки були зруйновані війною. Ця місія – це тисячі врятованих життів. Напередодні у світ увійшли Ваші композиції «Вдихаю», «Знову дощі». Вони присвячені чоловікам та жінкам України з їх дивовижним духом, мужністю та стійкістю. У чому, на Вашу думку, сила духу українського народу.
Ян Максін: У тому, що українці – вільні люди. Їм чужий менталітет жертви і рабства. Це люди, які історично незмінно відмовлялися бути під чиїмось чи гнітом і в черговий раз показали світові які дива може творити один окремо взятий народ завдяки силі духу, згуртованості та любові до своєї батьківщини. Я щиро вірю в те, що Україна, пройшовши через цей неймовірно жорстокий досвід і повставши з руїн війни, зможе відродитися і стати одним із найважливіших центрів світової культури та економіки, зібравши в собі найкраще з багатьох культур, що її складають.
Житомирська політехніка: Чи плануєте виступити коли-небудь в Україні? Якщо так, то в якому місті, яке буде звільнено від російської окупації, Ви хотіли б дати концерт у першу чергу?
Ян Максін: Як сказав вище, ладен приїхати хоч завтра. Як тільки знайдуться люди чи організація, хто зможе допомогти перетворити цей тур на реальність.