НАУКОВА АБЕТКА до Дня науки 2020 від кафедри туризму та готельно-ресторанної справи Житомирської політехніки

Є кілька версій походження цього слова: від латинського abracadabra – заклинання, від грецького Αβραξος – назва божества і давньоєврейського дабар – слово. А означає воно незрозумілий набір слів, безглуздя, нісенітниця. І справді, трапляється, що мовлене чи писане науковцями скидається на абсолютний абсурд, який важко збагнути, а то й навіть повторити з першого разу. Але тільки не для наших дорогих абітурієнтів! До речі, ще одне слово на літеру «А»! АБІТУРІЄНТ – від латинського abituriens (abiturientis) – той, що збирається йти! Йти у світ науки і знань до вишу. Широкого і гладенького вам шляху, абітурієнти! І нас не забувайте у Житомирській політехніці. #ЦеЖ_Політехніка

Скажете, не до науки то слово? А швидше нагадує  постріли, удари дзвона, барабана. Чи якісь акції у супермаркеті? Або ж галас,  пожвавлення навколо чого-небудь. А в науці знаєте, якого галасу можна натворити своїми відкриттями, або псевдовідкриттями!? А ще трапляється, коли хтось ні бум-бу́м у чомусь, а таки пнеться до науки.

Наше слово ВІДСЕБЕНЬКИ. Кожен науковець у своїх дослідженнях фактично править відсебеньки, тобто чинить щось самостійно і самовільно, проводить дослідження на власний розсуд, доводить щось своє, особливе, яке потім називає урочисто науковою новизною.

Він буває добрий, а буває злий. Чули про таке? Добрий благотворно впливає на кого-небудь, приносить користь комусь. А інший – навпаки.

Загалом геніальність – то найвища ступінь обдарованості, таланту. Тішимося зустрічі з добрими геніями від науки. Пишаймося бути їхніми сучасниками. Надихаймося від них. Але не забуваймо, що натхнення приходить лише під час праці, а не магічним шляхом навіювання.

Ви подумали, що запросимо вас город копати, бо ще бульбу не встигли посадити? А от і ні!

Ґрунт – цілком слово, що пасує до наукової абетки. Ось, наприклад, готувати (підготовляти) ґрунт для кого / чого, означає: створювати необхідні умови для когось / чогось, для здійснення чого-небудь. Науковці радісно звітують: підготували ґрунт для майбутніх досліджень!

А ще науковцям доводиться зондувати ґрунт. Тобто, попередньо розвідувати, з’ясовувати щось.

І звичайно ж для проведення своїх досліджень потрібно мати міцний ґрунт під ногами. Тобто почувати себе твердо, впевнено, незалежно!

Справжній науковець – то таки ходя́чий дові́дник. Він має різнобічні знання і може завжди відповісти на будь-яке питання. Дивовижна пам’ять!

Це такий собі замаскований спосіб висловлення думок з натяками і недомовками. Буває й досі науковцям доводиться послуговуватися такою мовою та брати приклад із відомого байкаря. Або ж принаймні дослухатися до його думки. Та й широкому загалу відомі вислови Езопа, як-от приміром: справжній друг пізнається в біді.

Так, для справжніх науковців це характерно! Між них існує зв’язок, згуртованість у наукові спільноти, наукові школи. Які здатні жити не хлібом єдиним. І окрім матеріальних, мають багаті духовні інтереси.

Є «бородатий» анекдот про жінок-вчених. Мовляв, це – як морська свинка: і не свинка, і не морська. Тому замінимо поняття жінка-вчений на більш сучасне – емансіпе. Це ті жінки-вчені, які усе можуть самі. І викликають своєю незалежністю повагу в представників сильної статі наукового світу.

Це тверезе розуміння, сприймання чого-небудь, розважливість. І для науковців без цього ніяк! Бо ж треба добрати толку в своїх наукових пошуках, додуматися до чого-небудь, зробити певний висновок.

Походить термін від латинського intelligens (intelligentis) – знавець, фахівець, обізнаний, тямущий, розсудливий. Це не лише науковці, а цілий соціальний прошарок, що складається з осіб, професійно зайнятих розумовою працею (діячі науки й мистецтва, інженери, вчителі, лікарі). Їм характерні освіченість, культурність, розумова розвиненість. Ех, одні компліменти!

Запитаєте, куди їхати? Та ось частенько доводиться їхати по науку до когось, або кудись. Мандрувати на різні наукові конференції, семінари. На місці не доводиться сидіти науковцю. Навіть у пору розвитку різних онлайн-засобів. Запозичувати, переймати досвід їдуть науковці в усі куточки світу.

А буває, що не сам науковець їде, а у нього «дах їде»… Бо доводиться недоспати ночей, недоїсти шматка хліба. Довго і тяжко працювати, відмовляючи собі в найнеобхіднішому, поки працюєш.

То літера грецького алфавіту, дев’ята за порядком, найменша за розміром, яка позначає звук “і”. А ще означає у переносному значенні це слово дуже маленьку, мізерну частинку чогось; крихту.

І здавалося би ті дослідження, які проводить кожен науковець, якими б цікавими вони не були, ані на йоту не змінюють нічого в цьому світі. Але крапля камінь точить!

Мати кебету – бути розумним, здібним, кмітливим! Згадаймо слова Кобзаря.

Чи так, батьку-отамане?

Чи гарно співаю?

Ех, якби то!.. Та що й казать?

Кебети не маю (Т. Шевченко)

А науковці – усі мають!

Це страждання, зумовлені фізичними болями, духовними переживаннями тощо. Не даремно ж народна мудрість гласить: нема муки без науки.

Що то значить? Пробували колись іти навпомацки? Ось так і науковцям доводиться приймати рішення, робити що-небудь, не маючи ще точних знань, не знаючи твердо чого-небудь. І скажемо вам по-секрету: наполегливо навпомацки здійснюється більшість винаходів.

Хто не знає цього оптичного приладу з двох скелець на дужках, який використовують при вадах зору або для захисту очей від яскравого світла та механічних ушкоджень? І як собі можна уявити справжнього науковця без цього атрибуту на носі? Правда, ще бувають інші «окуляри» – синяки під очима. І це трапляється з науковцями, якщо вчасно спати не лягають, а засиджуються за своїми науковими працями допізна.

Що заборонено науковцям категорично? Дивитися на світ крізь рожеві окуляри, оскільки тоді не будеш помічати вад, недоліків у чомусь, станеш ідеалізувати щось. Також табу накладається на те, щоб споглядати світ крізь темні окуляри. Бо тоді будеш бачити тільки негативне.

Один із найстрашніших гріхів, якого не може допустити науковець. Це привласнення авторства на чужий твір науки, або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора. Ніколи не робіть такого!

Ох, скільки її у науці!

Наука – це незвичайність, казковість, що викликає до себе емоційне, піднесене ставлення. Це героїка, піднесення! Це і боротьба, і праця! А які романтичні твори буває виходять з-під пера науковців! М-м-м! Зачитаєшся!

Якщо читати підручники з фізики, то світлом називається  промениста енергія, що випромінюється яким-небудь тілом, сприймається зором і робить видимим навколишнє.

А якщо коротко, то наука робить ясним все довкола, є символом істини, радості та щастя! Вона – як вогник, що здатний вивести з темноти на ясен світ. Ось як сказав народ:   наука в ліс не веде, а з лісу виводить.

Це продукт творчої діяльності людини. І в науці також творять! А творчість в науці ще й викликає запальні суперечки,— одні не згоджуються з автором, інші співають йому дифірамби.

Не дивуйтеся! Учи́тися уму́-ро́зуму, набувати досвіду, уміння, знань науковцям доводиться усеньке їхнє життя! Бо чоловік на те й родився, щоб весь вік, скільки живе, розуму вчився!

Від грецької – любов до мудрості. Наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення. Мати усіх наук. Ох і полюбляють науковці розводити філософію у своїх розмовах, міркуваннях, вміють мудрувати.

Ні, це не лише про вчених, які працюють у сфері метеорології та кліматології й мають справу з цим скупченням краплин води, кристаликів льоду та їхньої суміші в атмосфері у вигляді суцільної маси світлого або темного кольору, що несе дощ, град, сніг. Це про всіх науковців! Бо який же науковець хоч раз у своїх мріях не витав у хмарах? А по-науковому кажуть – в емпіреях. Буває, що так складається життя, що реальність сприймається нереальною, наївно хочеться десь у небесах політати. Особливо тоді, коли немає у кого питати поради щодо того, як бути далі у своїх наукових пошуках. Хоча, можливо, саме ті, хто витав у тих високих сферах та ширяли думкою у позахмарному просторі й здійснили найбільші у світі наукові відкриття? Хто зна, хто зна…

Це те, що має певну матеріальну або духовну вартість. Що переважує для науковця. Матеріальне чи духовне? Насамперед скажемо: для справжнього науковця є важливим і значущим те, чим він займається не залежно від вираженої в грошах вартості.

Хотілося би, щоб про кожного науковця можна було сказати: купається в золоті, в розкошах. Дехто наївно думає, що в сфері наукової діяльності та освіти усі ко́зи в зо́лоті. Та реальність інша.

Зате про істинного науковця промовляють так: він – на вагу золота! Правда, в обміннику чи ломбарді, ніхто такої мінової операції не здійснить. Але ж приємно, що є ті, які  мають першорядне значення, слово яких має велику цінність, надзвичайно важливі здобутки яких подякою відзначені. Бо не так легко і швидко можна підготувати такого фахівця.

Це про науковців. Бо саме їм випала висока честь бути причетними до досліджень. Вони виявилися гідними виконувати, здійснювати наукові пошуки, а це є відповідальне, почесне, дуже важливе суспільне завдання.

Походить від латинської та грецької – вчена бесіда, навчальне заняття. Має кілька значень це слово. А в науці є таке: напрям у науці, побудований на основі загальних принципів, спільних поглядів, традицій тощо. З гордістю проголошують молоді науковці: «Я належу до наукової школи професора такого-то (чи кафедри такої-то)!»

Наука – то заняття для щасливих. Наука покликана зробити світ щасливим. Чи кожен науковець щасливий, везучий, удачливий? Чи про кожного кажуть: народився під щасливою зіркою? Й то ціла наука – зробити себе і світ щасливими! Ось, напевно, головне, чого мають досягнути науковці за життя.

Перекладемо українською: юнацький, юний, молодий; такий, що не досяг зрілого віку, статево незрілий. Ювенільність властива науковому світові. Це таке прагнення деяких представників наукового світу до омолодження. Бо треба ж так любити свою сферу діяльності, щоб не хотіти залишати свій робочий плацдарм якомога довше! Вічно молоді!

А є ще молоди́й, та ра́нній. Не за віком досвідчені, знаючі, здібні. Їх іменують молодими науковцями. Як правило, вікову межу ставлять до 35 років.

Є вираз: лепетли́вий на язи́к. Той, який любить багато говорити; балакучий, язикатий. А зневажливо висловлюються: мозо́лити свій язи́к. Тобто говорити багато зайвого, несуттєвого, базікати. Але трапляються таки талановиті люди – кле́пані на язи́к! Здатні дотепно і влучно говорити. І саме їм місце в науці!