На заняттях з української мови професійного спрямування серед студентів першого курсу під керівництвом доц. О. В. Литвинчук було проведено конкурс творчих робіт. Креативно показати свій літературний талант зумів Сорочинський Давид – студент першого курсу групи ФБС-3. Його творчий доробок присвячено всім першокурсникам.
Лист першокурсника
Ось знову, як і рік назад, швидко проминуло літо. Здається, що скоро продзвенить дзвінок і ти, зібравши портфель, ліниво поплентаєшся на урочисту лінійку. Але ні, цього року міцний одинадцятикласник не понесе на своєму плечі тендітну першокласницю, не подарує вчителю троянди, і, напевно, не буде думати, як не заснути за своєю партою. Цей рік для нього особливий, адже він тепер студент. І не просто студент, а майбутній випускник Житомирського державного технологічного університету – кращого ВУЗу Житомирщини, чиї лави цього року поповнив і я – молодий першокурсник. Хоч це не перший мій університет, і, можливо, не останній, та віра в те, що навчання пройде весело, в мене не зникає. Звісно, накопичити та пронести такий колосальний багаж знань буде не легко. Доведеться докласти чимало зусиль, щоб перебороти в собі лінь та примарне відчуття вседозволеності. Напевно, в цьому і проявляється одна з граней дорослого життя – грань вибору. Але це все буде в майбутньому, а зараз в мене починаються найкращі роки життя – студентство.
Своє навчання я бачу виключно у веселкових барвах. Це море емоцій, радості, приємного хвилювання та очікування чогось нового, такого жаданого та непізнаного. Супроводжуватимуть мене на цьому шляху викладачі, з якими, надіюсь, ми потоваришуємо. І, звісно, не потрібно забувати про справжніх друзів, яких теж стане значно більше. Дивно, адже всі ми настільки різні, але примхою долі зібрані саме тут, щоб у майбутньому досягнути успіху. Хтось віднайде тут своє покликання, інші отримають досвід, який важко переоцінити, а дехто, можливо, знайде людину, з якою на схилі віку за чашечкою теплого чаю згадає веселі моменти далекого студентського життя. Все це вже почалось, але не кожен може це усвідомити. Та я переконаний, що це навіть не важливо. Адже потрібно жити теперішнім днем, ловити цю примарну красу молодості, розпалювати в людях вогонь цікавості та захоплення, робити елементарні помилки, які згадуватимеш все життя, бути амбіційним, цілеспрямованим, і, зрештою, досягнути свого.
Однак, це все буде згодом, а зараз я звичайний студент першого курсу, який навряд чи стане героєм, але буде невтомно працювати, щоб розпалювати в людях оте багаття, що горить в очах.
— Сорочинський Давид, група ФБС-3