З тими, кого підтримують і кому допомагають змогли поспілкуватися 5 квітня студенти Житомирського державного технологічного університету.
За час проведення АТО у цьому навчальному закладі неодноразово проводили різноманітні благодійні заходи та акції по збору речей, коштів на ліки пораненим військовослужбовцям. Приносили також воду для десантників 95 бригади, провідували захисників у госпіталі, купували канцелярію для дітей військових та ін. Важливо, що заради цього спільні зусилля об’єднували цілі групи, факультети, кафедри – викладачі і студенти розуміють, що своїм мирним життям завдячують тим, хто вже два роки боронить країну на Сході.
Нині у ЖДТУ вирішили влаштувати зустріч із героями у рамках акції «Передай тепло герою», яку ініціювала студентка факультету економіки та менеджменту Віталія Нетребін. Поспілкуватся з молоддю прийшли десантник Владислав Кузнєцов, доброволець Володимир Личагін та щойно демобілізованй військовослужбовець 37-го полку зв’язку ВМСУ Сергій Рятте.
Події на Донбасі всі троє називають війною і відзначають, що тамтешнє населення врешті почало усвідомлювати, що за собою несе «рускій мір». Навесні 2014 року колони українських військовослужбовців люди зупиняли, називали укропами та фашистами, кидали каміння і були впевнені, що їх їдуть вбивати.
Це все добре пам’ятає Владислав Кузнєцов. Разом зі своїми побратимами у складі 95 бригади з Житомира вони виїхали у березні 2014 року спочатку на кордон із Кримом, а потім були «гарячі» точки Донбасу. Про бій поблизу Лисичанська Влад говорить спокійно, але дуже детально. Саме там він втратив свого командира і праву руку, коли викидав гранату, щоб врятувати екіпаж своєї бойової машини. Зараз 23-річний хлопець носить протез, повернувся на службу і навчається в Харкові – хоче стати офіцером. Переконує, що війна його не змінила і тепер, попри випробування долі, має рухатися вперед і своїм прикладом показувати іншим, що бійці з ампутованими кінцівками – «не овочі», а люди, які мають в собі сили досягнути більшого. З цією метою Кузнєцов взяв участь у мультимедійному проекті «Переможці».
Володимир Личагін у зоні АТО пробув рік. Зізнається, що вибір йти чи не йти на війну йому дався дуже складно. У армії він раніше не служив, за оосвітою – психолог. Згадує, що коли записувався добровольцем і чекав поки за ними прийдуть, то кілька разів хотів піти геть. Про війну говорить з гумором, ділиться цікавими історіями про інших добровольців – дещо романтичних і авантюрних, але з високою мотивацією людей. У добровольчому батальйоні, говорить Володимир, сувора дисципліна. На перших порах у них була одна зброя на трьох і мало засобів захисту і спорядження, підготовка теж кульгала, але прагнення звільнити свою країну якомога швидше, переважало.
Личагін був у батальйоні «Азов», бойовий досвід здобував у батальйоні Святої Марії. Посвідчення учасника бойових дій не має й досі, як і багато його побратимів.
«У випадку, якщо ви служите у підрозділах ЗСУ, то маєте певні пільги і соціальний захист. Вам виплатять кошти після поранення, можна отримати земельну ділянку та інше, – продовжує Володимир Личагін, який також очолює обласний осередок Всеукраїнського союзу ветеранів АТО і надає психологічну допомогу військовим і їх родинам у Житомирі та регіоні. – Це в ідеалі. Але насправді та бюрократична машина, яка існує в нашій країні, для хлопців страшніша війни. Довідки, походи по кабінетах, оформлення документів і все інше забирає купу часу і нервів, тому не кожен, хто пройшов війну, може це витримати поки отримає гарантовані державою пільги і виплати. Ми у нашій організації намагаємося допомагати учасникам АТО з цим, надаємо інформацію, консультації, контакти».
Володимир також говорить, що у мешканців Донбасу зовсім інший менталітет, хоча вони більше схожі із житомирянами, ніж з мешканцями західної України.
Сергій Рятте згадує, що на Сході мало людей господарів – ті, хто мають своє господарство, живність, обробляють землю. Але є й такі, що готові ділитися вирощеним і зібраним із українськими військовими.
«У мене специфічна спеціальність. Ходив у військкомат, потім потрапив у 37 полк, який раніше дисклокувався у Криму, а зараз обладнують собі частину на Одещині. У нас 30 % хлопців – це ті, хто після анексії півострова залишилися вірні Україні, – розповідяє Рятте. – Ситуації у зоні АТО бували різні. Доводилося спілкуватися із місцевим населенням, переконувати, пояснювати. Це важко, але хтось же має це робити. Насправді там зараз на боці сепаратистів воює багато найманців. Відчувається, коли операціями керують російські офіцери. Відстань між нами і ними подекуди мінімальна, можна роздивитися одне одного. Попри різні заяви, війна триває і ми маємо триматися до кінця та виграти її, зберегти свою країну».
Бійцям на Сході допомагає підтримка земляків, листи і малюнки від дітей, а ще чотирилапі друзі – котики та собаки, разом з якими ховаються від обстрілів і вертають на мирну територію.
Про це гості заходу в ЖДТУ згадують особливо тепло, а ще дякують студентам, які знаходять час і можливість, щоб допомогти військовим.
«На базі університету хочемо проводити курси для учасників АТО за символічні кошти, де вони зможуть отримувати навики з веб-дизайну, програмування, опановувати економічну грамотність. Якщо звільняється «бюджетне» місце, то шукаємо можливість перевести туди дитину учасника АТО. Ми насправді вдячні вам і усім тим, хто оберігає наші мирні міста. З глибокою шаною і повагою ставимося до ваших подвигів, – звернулася до гостей проректор Житомирського державного технологічного університету Оксана Олійник. – Це була ініціатива студентів провести таку зустріч і я переконана, що для них насправді важливо і цікаво було поспілкуватися наживо з вами, почути відповіді на свої питання. Серед наших викладачів і студентів є волонтери – це Ірина Коцюба, Владислав Савіцький, Віталія Нетребін, а випускники нашого вузу так само у числі добровольців, мобілізованих та контрактників. Крім зустрічі, у нас пройде солодка ярмарка і марафон, де збиратимуть гроші на ліки військовим у Житомирський госпіталь».
Прес-служба Житомирського державного технологічного університету